Визначна дата виповнюється для України 25 лютого – два роки, як при владі Віктор Янукович. Звичайно, цього дня відзначаються й інші, не менш суттєві дати, як-то День народження Лесі Українки, 125 років з Дня народження Леся Курбаса, день заснування Іваном Федоровим друкарні у Львові… Проте, чи багато стурбованих чинною владою українців згадають 25 лютого про щось, окрім Віктора Федоровича Регіонів?

Саме таке прізвисько – Віктор Федорович Регіонів – отримав Президент нещодавно через обмовку свого рідного сина. Трохи раніше депутат «Партії Регіонів» Владислав Лук’янов нарік гаранта Віктором Федоровичем Тимошенко. Це так, ліричний відступ у хроніку нещодавніх подій, пов’язаних із правлінням Януковича.

Мабуть, жоден політично та суспільно свідомий громадянин, жодне ЗМІ, яке себе поважає не оминуть «два роки Януковича». Всі про це пишуть, всі про це говорять. Громадські об’єднання планують акції, компанії та подібні заходи, аби висловити своє ставлення до цієї неоднозначної дати. Чому неоднозначної? Тому, що кожен сприймає її по-різному: сам Янукович, звичайно, думає, що два роки – ще дуже мало. Ми, українці, думаємо, що два роки – це дуже багато. Вистачило, як-то кажуть, по саму зав’язку.

Два роки – не перша дата, варта уваги. Проте, попередню вартісну дату більшість оминула. Мало хто знає, що 23 грудня виповнювалося рівно 666 днів, як Віктор Федорович був при владі. За цей час він встиг перетворити країну на пекло та насаджав у всі можливі владні та привладні структури своїх чортів, які тільки те й роблять, що дерибанять неньку-Україну.

Арешт Юрія Луценко та Юлії Тимошенко, відбудовування Межигір’я, зведення паркану біля Верховної Ради та встановлення вертолітного майданчика у Маріїнському парку, кардинальна чистка кадрів, молода та прудка Дарка Чепак у ролі прес-секретаря, загони «Беркуту» на вулицях, які охороняють не народ, а від народу, заборона відзначення державних свят… Все це Янукович встиг зробити за перші 666 свого правління. Усе, аби повністю розчистити собі «свято місце», обгородитися від простого, «смертного» народу та забезпечити собі спокійне та безпечне правління.

Натомість, народ і справді опинився ніби у пеклі. Коли Янукович таки прийшов до влади, і міцно взяв ту владу в свої руки, спочатку всі були у легкому шоці та зніяковінні. Потім – почали тихо посміюватися. Ще згодом – відверто і дико сміятися та стібатися із цих «чортів» при владі. А третьою реакцією став бунт. Це тоді, коли вже стало навіть не смішно, українці почали піднімати революції, хвиля за хвилею: підприємці, студенти, транспортники, чорнобильці, афганці… Цим люди намагаються показати, як остогидла така влада. Проте, владі начхати.

 Конфузи

Потрапляв Віктор Федорович і в такі халепи, що, як кажуть, і чорт ногу зломить: вінок, який впав чітко на Гаранта, новорічна «Йолка», конфузи під час інавгурації та після неї, – двері, що закрилися перед новоспеченим президентом, «охрещення» Януковича «Віктором Ющенко». Першим «ляпом» Віктора Федоровича як голови держави стала пропозиція до всіх значущих персон підняти келихи, яких їм ще не роздали.

Що вже й казати про численні плутанини у промовах. Однією із найправдивіших виявилася фраза, яку він сказав на переговорах із російським президентом Дмитром Мєдвєдєвим у місті Глухов Сумської області. Тоді Віктор Федорович видав наступне: «Ми з Дмитром Анатолійовичем домовилися, що не будемо говорити про погане, а краще зробимо». Ну що ж, правду сказав, не побоявся…

Янукович показав нам глибокі знання з літератури, історії та географії, підтягнув своє володіння українською мовою, і тепер уже балакає значно краще за свого вірного товариша та колегу Миколу Яновича. Також Гарант Конституції «потішив» блискучими дипломатичними здібностями: потоваришував із Росією, продовжив справу екс-прем’єра Тимошенко – відновив газові переговори, і, головне – зробив «значущі» кроки до інтеграції України в Європу. Із таким «лоском» провів саміт, що всі затамували дихання. Провтикали ми Європу, коротше кажучи, і не потрібні їй.

А ще Віктор Федорович ніяк не відучиться від жестів та слів, яких навчився на зоні, й періодично з нього десь у прямому ефірі вилітають перли тюремного жаргону типу «один палка два струна, я хозяин вся страна», «шльопери» та інше. До речі, повний перелік перлів Президента можна подивитися на сайті видання «Комментарии». Там до 25 лютого підготували цілий словник.

«Темна свита» та медіа

«Темна свита» Віктора Януковича також промишляє непростими справами.

Так, Анатолій Могильов, будучи на посаді Міністра внутрішніх справ, устиг наламати дрова та зробити із української міліції концлагер. А тепер, коли його «пере направили» «на юга», він упевнено роздерибанює кримську землю. Вже стало відомо, що мисливські угіддя поблизу Великої Алушти прем’єр АР Крим віддав «незнайомцю», дуже схожому на сина Януковича.

Напередодні свого президентського дворіччя Віктор Федорович не може заспокоїтися із чисткою кадрів. Того звільнив, того призначив, і знову звільнив. Щось не сидиться спокійно, ну не сидиться. Мабуть, відчуває десь підвох.

За останні півроку в Україні відбулася значна чистка не лише владних структур, а і медіа-ресурсів. Один за одним, як ланки ланцюга, ідуть випадки тиску на пресу та на телеканали. Репресіям та реформам з боку керівництва піддалися газета «Сегодня», телеканал «СІТІ», «Український Тиждень»… Хвиля перекотилася на Інтернет: скандал із «ЕХ.ua» викликав обурення мас, що призвело до хакерських атак державних владних сайтів. Сказати чесно, останнім часом усі ці атаки вже починають відверто набридати. Особи, що приховують себе під назвою «Anonimus», вже не знають, на що лізти, і лізуть, куди втрапить. Наприклад, лист від них, опублікований редакцією порталу «LB», вражає жахливою неграмотністю. Але це вже зовсім інша тема для розмови…

Отже, повернемося до нашої визначної дати. В той час, як Азаров відкриває для себе терени блогосфери та мріє про те, аби Україна випускала власні електронні книжки, Янукович проводить прес-конференції, на яких з радістю відповідає на запитання журналістів. От, наприклад, нещодавно він не те пригрозив, не те попередив, не те просто застеріг одного із українських журналістів, зізнавшись, що «не заздрить».

Відверто кажучи, ми, звичайні українці, Януковичу також не заздримо. Навіть однойменну акцію провели. Бо чому ж заздрити? Величезній території десь у чорта на куличках в Межигір’ї, золотим унітазам, чи, може, власному гелікоптеру? Чи, може, статкам у мільярди та офшорним рахункам десь на Кіпрі? Ми люди прості, нам багато не треба: лиш би було у що вдягнутися взимку та на що купити поїсти. Тож, беремо лопати, як колись сказав Микола Азаров, та – гей працювати!